Хто останній...



Дороги, дороги, дороги. Чарівне або просто казкове слово-дорога. Переміщення завжди було оповите романтикою, це дуже незмінні передчуття відкриття чогось нового невідаючих. Дороги нас постійно закликають у далечінь, до новітніх відкриттів і просто свіжим або нових відчуттів. Навіть обережно ми не маємо можливості припустити нашу вельми передову життя в відсутності доріг. Вони зайшли в наше життя, як що то в цілому систематичне і постійне, як повітря і вода, як небо і наша величезна земля, територія де ми живемо і живемо.
Здавалося, гонитва за романтикою багаторазово нас жартівливо і не дуже жартівливо підштовхує до переміщення. Зрозуміло дане переміщення ми сумлінно виконуємо по дорогам.Однако, так і героя нашої розповіді, любов до поїздок скоро привела на прикордонну заставу, де то між не залежний України і Румунією. Стояв прекрасний літній день. Черга на кордоні мала місце бути. Нарешті, в цілому привітний український прикордонник задерикувато відкрив шлагбаум і наш герой остаточно опинився в незвичному світі, який називається в народі кордон. Здається, смуга перешкоди, яку потрібно було вільно подолати, не користувалася мало-мальськи солідного побоювання. Це була будочка з двома вікнами. Таким чином, в одному віконці розміщувалася в загальному-то митна служба, а в іншому поліцейська або як вам буде завгодно прикордонна служба.Зоркому прямо-таки митному відомству безумовно не сиділося на робочому місці. До речі, а відомство в цей день була сумлінно представлено капітаном митної служби у вигляді дами бальзаківського віку, та й крім того в тілі. Крутячи на пальці митну печатку, дама стояла на полотні митного контролю та з висока, поглядом гірської орлиці, пильно оглядала повільно під'їжджають машини з мандрівними людьми. Ймовірно, удав розумно обирав собі жертву. Вийшло так, що останньою остаточно опинилися ми. Два рази нас виганяли з митної будочки, вперто не даючи практично ніяких обоснованій.Відімо наші обличчя жінці бальзаківського віку в митних погонах не нравілісь.Но і під нашим натиском бастіон митної оборони в кінці кінців успішно упав. Загалом і в цілому спритні товсті пальчики інспектора зволили правильно внести дані про наш автотранспортному засобі в комп'ютер. Напевно, ура. Але задоволеність була короткою. Нам погрожував повний огляд і прохід через рентген установку. У самому справі за це все відповідав якийсь молодий чоловік у камуфляжі, якого нам і треба було знайти. Мабуть тому що половина кордону була одягнена у камуфляж, знайти того самого, хто воістину необхідний нам виявляється скоєно непросто.Но ймовірно, він опинився в кінці черги, і був у сумніві, чому ми були в перших рядах. Але переконавшись, що у нас немає ні горілки ні тютюну, із зневажливим виразом обличчя нам було поставлено довгоочікуваний штамп у обхідний лист. З даним листом ми вже летіли до нашої митної генеральші, яка з чималим спритністю поставила нам своє занадто бажане друковане схвалення на наш виїзд. Мабуть прямо-таки останнім і почасти заключним кордоном, стало звернення просто з прикордонними службовцями. Більше того потрібно було правильно поставити відмітку в паспорт про проходження кордону, точніше про виїзд із суверенної української держави. Бравим прикордонником виявилася також жінка. Коротше кажучи, строга і холоднокровно виражає словами власні враження. Навпаки, ну такий собі командир у спідниці. Виявилося, що не правильно розуміють порядок проходження кордону туристи, як нав'язливі мухи юрмилися біля її занадто таємного вікна, марно сподіваючись знайти священний штамп.Но не тут то було. Загалом-то гучним і гучним гарчанням їм передбачалося пройти до власних автомобілів і терпляче чекати там.Но ця строгість, як не дивно, остаточно зникла після перевірки документів. З усмішкою та побажаннями однозначно приємною дороги були нам вручені наші паспорти. Стало бути простори європи перед нами відкриті. І ось почасти заключний етап, де юнак піднімає шлагбаум, бере обхідний лист, і ми заїжджаємо в нашу улюблену бабусю Європу. І все ж по-людськи привітна зустріч нам прохолодно світить однозначно з Румунськими прикордонною владою, але це вже для наступного оповідання тема.



  • Секрети Counter-strike
  • Тексти пісень автора-виконавця Юрія Черкашина
  • Щоденник путешественііков «Саяни - 2009»